ЩЕ ОДНА НІЧ
Ніхто не підійде і не візьме за руку.
У небі попливли мережива сторіч.
Ані хвилини світла. Ані звуку.
Ані нових дзвінків. Я розумію. Ніч.
Здається, ліхтарі теж приглушались в тиші,
Лише безсоння неквапно пряде такий повільний час.
Можливо, і мені хтось хоч кілька рядків зараз пише.
Те, у чому, можливо, є і моя невеличка вина.
Правда, самотність заходить із холодним протягом,
А на моїм вікні хтось вітер давно поселив.
Хоч снами вирушить до щастя тихим потягом,
І щоб яскраві фарби за вікном розлив.
А рима – не складається увесь останній час,
Бо ще не видно чітко всіх облич.
Якби натхнення промінь теж у мені не згас!
Дзвінків і почуттів нема. Я розумію: Ніч…
ВАГАННЯ
Віднайшла би нове – аби було лиш що там знайти,
Й повернувся б мій час, якби тільки він сам повернувся.
І пройшла б крізь вогонь, як було б через що перейти,
І минувся би біль, якби він коли-небудь минувся…
Більше віри словам не давати – підкаже знов слово,
Щоби винятком з правил, нарешті, змінити весь світ.
Та підчас відділяти нам важко своє від чужого,
Бо із цим доведеться писати новий Заповіт.
І тому перший крок стає прірвою для старших кроків,
І тому надто довго вагаємось – варто чи ні
Розказати відверто про низку життєвих уроків,
І тому з таємницями й важко прощатись мені…
©